ПЕТРІВСЬКИЙ Ігор Андрійович

    Петрівський Ігор Андрійович - Герой України, який народився 18 жовтня 1992 року в містечку Судова Вишня. Тут і проживав більшість свого життя.

     Здобув середню освіту у місцевій школі та вступив у Львівську філію Київського національного університету культури і мистецтв. Паралельно був гітаристом та одним із вокалістів музичного гурту «Драйвові хлопці», в якому працював понад 10 років.

      До повномасштабного вторгнення Ігор жив звичне життя. Займався музикою, забезпечував сімʼю, був хорошим другом, чуйним батьком, сином, чоловіком, братом. Проте 7 липня 2023 року війна внесла корективи в його життя, як і в більшість життів молодих хлопців. Попавши під мобілізацію, Ігор почав проходити військову підготовку. За декілька тижнів він став матросом, стрільцем-снайпером, штурмовиком у 35 десантно-штурмовій бригаді.

     Звучить наче щось неймовірне. Не може ж людина, яка жодного разу не тримала в руках зброю, мати одразу стільки титулів? Так от, може. З перших днів воєнної підготовки, Ігор демонстрував гарні результати.  З 10 пострілів, всі 10 потрапляли у ціль. Він проявляв цікавість до стратегій та воєнних тактик.  Розповідаючи свої успіхи батькам, він наголошував, що «якби не війна, мені дуже навіть подобалося б бути військовим і займатися цією справою». Зважаючи на свої вміння та результати, Ігор обрав десантно-штурмові війська.          Наприкінці серпня він опинився на самому нулі - селище Новомайорське Донецької області. Ця точка була окупована ще з 2014 року, ніхто не міг її відвоювати, зважаючи на незручний горбистий ландшафт, який був максимально невигідним для наших військових.

      10 вересня 2023 року, опинившись в самому пеклі подій, Ігорю та 4-м його побратимам вдалося прорватися. Вони взяли висоту, яку не міг взяти ніхто з їх попередників. Закріпившись там на певний час, їхня пʼятірка попала в оточнення ворожих військ, в результаті чого, Ігор та ще троє його побратимів героїчно загинули, ще один військовий отримав важкі поранення.

      Пошуки тіла Ігоря зайняли чимало часу. 5 місяців Герой вважався безвісти зниклим. Сімʼя шукала будь-яку зачіпку, аби зрозуміти що і як відбулося. Після пʼяти місяців пошуків між живими і мертвими, збулися найгірші припущення - Ігор загинув.

     20 березня 2024 року батьки отримали 99% співпадіння по ДНК та, приїхавши до столичного моргу, опізнали Ігоря.

     День перед похороном Ігоря, його батькові надійшов дзвінок від побратима, який вижив у бою 10 вересня. Варто почитати цей діалог, щоб глибше зрозуміти Ігореву історію і його відданість справі:

«- Я чув Ви завтра хороните сина Ігоря?

- Так. Знайшли його. А Ви хто?

- Я той, хто був з ним до останніх секунд його життя. Ви знаєте хто Ваш син? Він - ГЕРОЙ.

- Ну звісно, ви всі герої, зважаючи який шлях ви пройшли.

- Ні. Ви мене не зрозуміли. Ваш Ігор - справжній Герой України. У всі численні бої він йшов перший, не боявся зовсім нічого. Де бояться йти всі, він іде не вагаючить. Він вів за собою людей, люди бачили його відвагу, мужність і починали вірити в власні сили.

Перед тим ніж загинути він розбив колону орків, знищив одиницю техніки і, пожертвувавши собою, він допоміг закріпитися нашим хлопцям.

…

     Я можу, ще багато чого про нього говорити, але маю сказати основне. Ігор попросив мене, що у випадку його смерті, я повинен сказати вам наступне: все, що він тут робив - він робив заради доньки, батьків та дружини. Він попросив вам передати, що любить вас усіх понад життя…»

     Ігор - найкращий тато для своєї донечки. Повірте, він був ідеальним люблячим батьком.

     Зірочку з неба міг дістати, аби його донечка Іларія посміхалася.

     Ось як він описував свою любов до неї у соцмережах, додаючи до кожного допису щирі фото, на які тепер не можливо дивитися без сліз :

«Я знаю цю дівчинку… В одну мить, одним своїм першим криком вона заповнила фарбами усе моє життя назавжди.»

«Такі оченятка лише у доньки.

Від цього погляду я відчуваю крила.»

«Моя найцінніша перлинка !!! Моя любов !!!»

«Я зв'яжу тобі життя, донечка. І потім від душі подарую. Де я нитки беру? Нікому ніколи не зізнаюся. Щоб зв'язати тобі життя - я потайки розпускаю своє.»

     На жаль, не довго Ігорю судилося тішитися батьківством у цьому земному житті. Війна забрала нашого Героя, коли маленькій Іларії було лише 3 з половиною роки. Найіронічнішим став ще той факт, що похорон Ігоря відбувся точнісінько на день народження доньки - 23 березня 2024 року, після піврічних пошуків тіла.

    Дату похорону не можливо було прискорити, тому ось така двозначна дата тепер існує у житті Іларії та усієї сімʼї Петрівських.

    Як каже сама родина: «Ігор міг пропустити будь-яке свято, будь-яку нагоду, але на день народження донечки він не зміг не повернутися, бо так сильно і так щиро він її любив».

    Ось така складна та несправедлива життєва дорога випала на долю Ігоря.  Немає слів, щоб описати весь цей біль, з яким щоденно живе родина. Лишається тільки сподіватися, що там, де зараз Ігор, немає ні смутку, ні болю. Там затишно, спокійно, тихо.

Вічна памʼять тобі, Ігорю. Ти завжди в наших серцях. Пам’ятаємо, любимо, доземно вклоняємося.