Туристична інформація
Туризм Судововишнянської МТГ
Судововишнянська міська територіальна громада – це стародавній історичний край Івана Вишенського, Тадея Дмитрасевича та Богдана-Ігоря Антонич.
На території Судововишнянської МТГ є 24 об’єкти культурної спадщини (перелік додається): 14 – пам’ятки архітектури (з них 2 національного значення); 1 – пам’ятка монументального мистецтва; 8 – пам’ятки історії; 1 – пам’ятка археології (національного значення).
Основні туристичні об’єкти
Музей-садиба родини Антоничів у с. Бортятин.
Пам’ятка історії місцевого значення, філія Львівського музею історії релігії. У 1989 році на фасаді будинку встановлено художньо-меморіальну таблицю поету, перекладачу, літературознавцю Богдану-Ігорю Антоничу (1909-1937) (скульптор – В.Одрехівський; архітектор – К.Малярчук). 2009 р. – урочисте відкриття музею до 100-річчя від дня народження поета.
Іподром (колишній кінний завод)
При в'їзді у Судову Вишню з північної сторони, при трасі Львів-Шегині-Перемишль знаходиться колишній іподром. За часів Австро-Угорщини та Польщі тут функціонував кінний завод, який був одним з найкращих у Європі, тут займалися схрещуванням коней різних порід скакунів. У радянський період на його базі було створено державну племінну станцію, яка займалася конярством.
Пам’ятник Івану Вишенському у м. Судова Вишня.
Побудований у 1979 р. (скульптор – Д. Крвавич, архітектор – М. Бевз), є пам’яткою монументального мистецтва місцевого значення. З нагоди урочистого відкриття пам’ятника до Судової Вишні приїжджав відомий український письменник Олесь Гончар.
Народний дім м. Судова Вишня.
Побудований упродовж 1897-1911 рр. Раніше це була мадярська фронтова частина, яку викупили міщани, взявши кредит на 40 років. У 1912 р. будинок був посвячений як Український народний дім, в якому функціонували козачкові каси, організація «Січ», а на подвір'ї була молочарня та пекарня. 1897 р. тут виступав Іван Франко, балотуючись до австрійського парламенту. Сьогодні у приміщеннях Народного дому також функціонують публічна бібліотека, історико-краєзнавчий музей Судової Вишні, Судововишнянська дитяча школа мистецтв. На фасаді будинку встановлені художньо-меморіальні таблиці Івану Франку (1990 р.) і Тадею Дмитрасевичу (2012 р.), а також уніфікована інформаційна таблиця до 100-річчя утворення ЗУНР (2018 р.).
Народний музей історії м. Судова Вишня.
Заснований у 1972 р. місцевим істориком, краєзнавцем Тадеєм Антоновичем Дмитрасевичем. Тут є експонати, пов’язані з історією Судової Вишні від найдавніших часів і до сьогодні. Окремі експозиції присвячені Івану Вишенському, Івану Франку, Тадею Дмитрасевичу.
Ратуша м. Судова Вишня.
У ратуші, що побудована у 1924 р. у центральній частині міста, розміщувався магістрат. Зараз тут також функціонують органи місцевої влади. На вежі вмонтовано годинник з трьома невеликими циферблатами, встановлений представниками єврейської громади як подарунок за врятовані життя у роки Другої світової війни. Про це свідчить також меморіальна таблиця, яку встановлено на т.зв. «Панському» будинку на центральній площі міста.
Церква Святої Трійці м. Судова Вишня.
Православний храм Святої Трійці збудований у 1910 р. і є пам’яткою архітектури місцевого значення Перша письмова згадка про церкву відома з 1510 р., але православна парафія, очевидно, почала функціонувати значно раніше. З православного на греко-католицький обряд парафія Судової Вишні, як і вся Перемишльська єпархія, перейшла не одразу після Берестейської унії. Прийняття унії зустріло опір серед населення. Виразником супротиву міщан Судової Вишні відходу від православ'я був відомий український полеміст Іван Вишенський. Лише у 1692 р. перемишльський єпископ Інокентій Винницький офіційно заявив про прийняття унії на території Перемиської єпархії.
Одразу після першого поділу Речі Посполитої (1772 р.) Галичина, а з нею і Судова Вишня. В кінці XVIII ст. почались реформи «освіченого абсолютизму» Марії Терезії та Йосифа II. Одним з наслідків цих реформ пізніше стало об'єднання у 1799 р. обох парохій Судової Вишні (Святої Трійці та Преображення Господнього) на чолі з одним настоятелем Павлом Ухницьким.
Судова Вишня була центром одного з деканатів Перемишльської єпархії, до якої входила до 1946 р. У 1890 р. громада міста Судова Вишня замовила в архітектора Василя Нагірного план мурованої п'ятибанної церкви Святої Трійці, а стару продала у село Шишоровичі. Однак через брак коштів лише у 1910 р. була споруджена однобанна будівля за проектом цього архітектора. Вона була освячена 4 грудня цього ж року єпископом Костянтином Чеховичем. Тоді настоятелем храму був Василь Кондрацький, який був близьким другом видатного українського письменника Івана Франка. Нова церква довгий час була неуряджена. Лише у 1935 році встановлено і позолочено новий іконостас та престіл. Цю роботу виконав золотар Микола Павлик з Жовкви, а ікони були намальовані Антіном Манастирським.
В роки Другої світової війни церква Святої Трійці була пошкоджена – повністю було знищено вівтар Матері Божої. Церковна політика комуністичної влади характеризувалася антирелігійною пропагандою, репресіями стосовно священослужителів, закриттям храмів, тотальним контролем над усіма виявами церковного життя і т. д. У Судовій Вишні церква Преображення Господнього була закрита і зруйнована. Остання відправа у цьому храмі перед відновленням греко-католицького обряду була проведена за часів пароха о. Івана Корлятовича (1950-1960) у 1953 або 1954 р. Функціонувала лише церква Святої Трійці. А ще у 1946 році релігійна громада Судової Вишні змушена була перейти до Російської Православної Церкви. У 1991 р. храм відновлено: «прикрашено» золотим куполом, вітражними вікнами, укороченими боковими раменами. Із проголошенням незалежності України парохія церкви Святої Трійці перейшла до Української Автокефальної Православної Церкви (тепер – до ПЦУ).
У церкві Святої Трійці зберігається Євангеліє, яке було подароване церкві у 1881 році. Зберігся також дерев'яний хрест ХVI — ХVII ст., на якому в центрі вирізьблено розп'яття Ісуса Христа, а по боках — ікони з життя святих. На фасаді будівлі є меморіальні дошки до 100-річчя будівництва храму (2010 р.), до 100-річчя від дня народження владики Степана (Чміля) (2014 р.) та до 100-річчя від дня народження отця-василіанина Ісидора Патрила (2019 р.). У храмі знаходяться мощі святих Амвросія Медіоланського (Вчитель Церкви) та Єроніма Стридонського (автор перекладу Біблії – Вульгати).
Церква Преображення Господнього м. Судова Вишня.
Мурована церква Преображення Господнього (Спаса) (1898 р.) є пам’яткою архітектури місцевого значення. Як пише дослідник Тадей Дмитрасевич, перша церква Спаса (дерев’яна) була збудована ще в кінці XIV - на початку XV ст. (імовірно на тому місці, де зараз цвинтар). Вперше храм згадується у документі від 1625 р., коли священик церкви «на передмісті» Вишні пише скаргу до львівського гродського суду проти вишенського старости Яна Коритка. Церква Святої Трійці була міською, а Святого Спаса – передміською. 18 грудня 1897 р. дерев’яна церква Спаса згоріла. У 1898 р. вимурувана існуюча, хрещата (з дуже укороченими боковими раменами), одноверха будівля за проектом Василя Нагірного. Зачинена у 1950—1989 рр., церква була знищена, у 1989 р. – відновила функціонування як греко-католицька. Серед творів мистецтва варто відзначити меморіальні дошки до 100-річчя до 100-річчя від дня народження владики Степана (Чміля) (2014 р.) та до 100-річчя від дня народження отця-василіанина Ісидора Патрила (2019 р.), позолочений іконостас тощо.
Костел Матері Божої Помічниці Вірним м. Судова Вишня.
Початки римського (латинського) обряду у Судовій Вишні дослідники виводять з 10 ст. Однак лише у 1368 р., коли Вишня отримала магдебурзьке право, є відомості про заснування костелу. Першим відомим ксьондзом був Томаш, згадка про якого відома з 1393 р. Спочатку костел був дерев’яним. Будівництво мурованого костелу розпочалося у 16 ст. за ксьондза пробоща Якуба Соліковського. Завершив будівництво ксьондз Каспер Ружинський, а у 1620 р. костел було освячено. Варто відзначити, що до 1620 р. у приміщенні костелу відбувалися генеральні сеймики Руського воєводства і судові сеймики шляхти Перемишльської землі.
У 1785 р. під час пожежі костел був зруйнований. Камінь під будівництво нового костелу було встановлено лише у 1884 р., а спорудження завершилось у 1890 р. У міжвоєнний період почесним патроном костелу у Судовій Вишні був уряд Речі Посполитої. У 1945 р. костел було закрито.
Відновлення будівлі костелу і реєстрація римо-католицької парафії у місті відбулося у період т.зв. «перебудови». Урочисте відкриття та посвячення костелу відбулося 30 років тому у першу суботу червня (3 червня 1989 р.). Посвятив костел ксьондз Рафал Кєрніцький, який незадовго став єпископ-помічником у Львові.
Колишній монастир отців-реформатів м. Судова Вишня.
Монастир отців францисканців-реформатів функціонував у Судовій Вишні з 1730 р. до 1945 р. За радянських часів будівлі монастирів використовувались як заклад для людей з психічними розладами та неповносправних, а згодом – як склади. Сьогодні у приміщенні колишнього монастиря функціонує Судововишнянський психоневрологічний інтернат.
Палац Марсів.
Пам'яткою архітектури місцевого значення є палац магнатського роду Марсів першої половини XIX ст. Палац розташований на південно-східній околиці міста. Його історія починається раніше, з роду графів Коморовських. Графи Коморовські гербу Корчак з’явились у Судовій Вишні 1806 року, коли маєток придбав граф Антоній (1769–1826). Від дружини Констанції Кунеґунди Карніцької гербу Косцєша (1787–1861) граф мав дві дочки – Генрику (Генрієту, як подає текст місцевого інвентарю 1831 р.; 1807–1893) й Антоніну (1812–1891). На підставі заповіту, укладеного 1818 р., після смерті Антонія Коморовського Судову Вишню повинна була успадкувати молодша дочка. Старша – Генрика Ґурська, не мала нащадків; молодша – Антоніна Бонковська, мала єдину дочку Ґабріелу. Обидві сестри проживали у батьківському маєтку і там поховані. На початку ХХ ст. маєток придбала родина Марсів. Найбільший розквіт палацу та розташованого на шести гектарах парку прийшовся на часи знаного естета свого часу Яна Непомуцена Станіслава Віталіса Марса, який був власником Судової Вишні на початку ХХ ст. По смерті Яна Непомуцена його власність успадкував онук Кшиштоф Марс, котрий відремонтував палац після шкоди, завданої Першою світовою. Родина Марсів володіла палацом до початку Другої світової війни, поки ця терріторія не перейшла до зони радянської окупації. Утім вже у Другу світову палац знову було понищено та пограбовано. Парк навколо палацу посадив львівський ландшафтний архітектор - Арнольд Регрінг. У радянські часи палац був переобладнаний в гуртожиток Судововишнянського зооветеринарного технікуму. До війни в цій же будівлі розміщувався польский кооперативний банк, лікарняна каса та жив на першому поверсі священник. Ще в радяньскі часи, коли він був гуртожітком для дівчат ветеринарного технікуму палац відвідувала Кристина Марс. Наприкінці ХХ століття Кристина була ще декілька разів біля палацу, але вже застала руїну після пожежі.
Городище давньоруське.
Територія городища давньоруського літописного міста Вишня, за свідченнями археологів, була заселена ще у 10 ст. і є пам’яткою археології національного значення. Тут було побудовано замок та укріплення, бо місто знаходилось на давньому стратегічно важливому шляху Галицької землі. Після кількох військових конфліктів місто було знищено у 12 ст. і потім було відновлене в іншому місці.
Церква Святого Миколая та дзвіниця с. Дмитровичі.
Дерев`яна церква і дзвіниця, які є унікальними пам’ятками монументальної сакральної архітектури національного значення, стоять у західній частині Дмитрович, недалеко від головної дороги. Відомо, що у 1510р. вже існувала парафіяльна церква, яка за переказами стояла раніше в частині села Конюшки. Теперішню збудували у 1655р. У 1675р. парафія отримала ерекційні документи від дідичів Рамультів. Галицький літератор і краєзнавець Тадей Дмитрасевич згадував, що в церкві було «кількадесять ікон, підписаних, характерних для побуту XVII ст., …деяка кількість ікон XVI ст. або ще давніших, між ними ікона празника Св. Миколая…богослужебні книги це стародруки XVI – XVII ст. з друкарні Києво-Печерської Лаври, з друкарні Львівської Ставропігії, Михайла Сльозки, з друкарні монастиря в Уневі. Пам’ятковий дерев’яний хрест з XVI ст. (або давніший), з слідами татарських шабель, висить при вході до церкви, оточений пошаною народа, як останній свідок татарського лихоліття…» Церква дерев`яна, тризрубна, одноверха, накрита чотирибічним наметом. Колись була блакитного кольору. Реставрована в кінці XVII ст., у 1873 та 1974 рр. З 1960 по 1989 роки стояла зачиненою. В церкві зберігся іконостас з 1674р. пензля маляра Федора з Вишні. Дзвіниця (1690 р.) побудована на зразок оборонних башт.
Козина ферма «Шеврет» у с. Дмитровичі.
Chevrette («Шеврет») в перекладі з французької значить “кізонька”. Засновниками та власниками ферми є подружжя Віллемів – бельгієць Бернар та українка Марія. Коли у подружжя народилася донька Еліза, ферма отримала на честь дівчинки додаткову назву – «Шеврет» Фромаж д’Еліз. Ферма спеціалізується не тільки на продукції козиного молока і сиру з нього, але й на розведенні кіз і їх селекції.
Церква Усікнення голови Івана Хрестителя с. Волотсків.
Пам’ятка архітектури місцевого значення. У 1507 р. в селі вже існувала парафіяльна церква. Попередня, дерев’яна будівля, згадана в інвентарі 1824 р. як стара, згоріла у 1902 р. У 1906 р. на її місці завершилося спорудження мурованої, хрещатої в плані одноверхої споруди, увінчаної на восьмибічному барабані середхрестя грушастою банею. Посвятили храм в неділю після свята Чесного Хреста. У 1946 році церкву закрили і віряни змушені були ходити до церкви в село Дидятичі. У 1990 році церкву села Волостків було знову відчинено для парафіян.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці с. Дидятичі.
Пам’ятка архітектури місцевого значення, 1778 р.
Церква Святого Іллі с. Вовчищовичі.
Пам’ятка архітектури місцевого значення, 1910 р.
Церква Воздвиження Чесного Хреста с. Великі Мокряни.
Пам’ятка архітектури місцевого значення, 1937 р. Дерев’яна церква Воздвиження Чесного Хреста розташована біля дороги, при в’їзді до села Великі Мокряни з боку села Зав’язанці, поряд справа знаходиться символічна могила «Борцям за волю України». Існують згадки про церкву в селі Мокряни коло Самбора з 1507 р. а також про існування в селі монастиря у XVII-XVIII ст., який підпорядковувався Лаврівському. Попередня дерев’яна церква була збудована, ймовірно, в XVIII чи навіть XVII ст. Не збереглася. Наступна дерев’яна двозрубна церква, увінчана ліхтарем з маківкою на гребені двосхилого даху нави, збудована у 1746 р. Ремонтована у 1899 р. На початку 1930-х рр. громада села почала зводити нову дерев’яну тризрубну церкву без попереднього погодження планів. Щойно у 1934 р. проект її розробив архітектор Євген Нагірний. Будівництво завершене у 1937 р., храм освятив о. Іван Богуцький. За згадками старожилів з с. Ваньковичі, у 1941 р. по церкві стріляли з гармат, підозрюючи, що там був розміщений німецький спостережний пункт, оскільки храм був дуже високим. Іконостас був старий, дерев’яний, мав образи ХV ст. виконані на дереві, очевидно, з монастиря. У церкві зберігся старовинний образ Св. Івана Предтечі, виконаний на дереві (можливо ХV ст.), а один великий образ знаходиться в музеї м. Самбір. Після ІІ Світовій війні, з 1956 по 1989 рр. церква стояла зачиненою. З північної сторони до вівтаря добудували ризницю, із західної до бабинця - невеликий присінок. Над головним входом висить картина "Воздвиження Чесного Хреста", намальована, очевидно, аматорами. У 1990 році храм повернуто у власність УГКЦ.
Церква Святого Даниїла Стовпника та дзвіниця с. Макунів.
Пам’ятки архітектури місцевого значення, 1880 р. та 1881 р. Найдавніші відомості про місцеву парафіяльну церкву походять з 1511 року. Церковна громада греко-католиків села Макунева належала до парафії с. Малі Мокряни Судововишнянського деканату Мостиського повіту. Попередній храм, на місці існуючого, був зведений на поч. XVIII ст. Згадують, що в давнину була церква на горі, під панським садом… У 1781 році церква отримала привілей від дідича села Йосифа Спенчинського. На заміну дерев'яному храму, який був збудований в 1830 році, постала у 1880 році теперішня церква, яку посвятили 15 жовтня 1881 року. На одвірку головного входу збереглася позначка про цю подію. Храм був постійно діючим. Справа від храму у 1881 році вимурували нову дзвіницю (один дзвін).
В 1930 році греко-католики с. Макунева отримують статус окремої парохії, відділеної від парохії с. Малі Мокряни. Обслуговує її священик з Малих Мокрян, який проживав в с. Макунів. В цьому ж році громада села будує парохіальний будинок, який був капітально відремонтований в 70-х роках ХХ ст. який функціонує по сьогодні, поруч з ним збереглась частина саду, який належав пароху села. В 1933 році громада села проводить реставраційний ремонт храму збудованого 1880 році.
З 1946 року храм переходить до московського патріархату (насильно). Отець Іван Косонога був парохом в той нелегкий час. Після смерті о. Косоноги парафію обслуговував священник з сусіднього села Дидятичі почергово. З відновленням державної незалежності, 1991 р. громада села повернулася у лоно греко-католицького обряду, католицької церкви.
У 2008 р. храм почали оновлювати, замінивши стару дерев’яну вагонку на нову. У 2015р. поміняли перекриття даху. Під час ремонтних робіт, під куполом знайшли старовинні ікони, частину віддали до музею, за виручені кошти закінчили перекриття храму. Ще раніше, в радянські часи, 2 старовинні ікони забрали до Львівського музею українського мистецтва.
27 грудня 2015р. владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав громаду вірних с. Макунів Судововишнянського деканату на Мостищині. Єпископ освятив після оновлення місцевий храм преподобного Даниїла Стовника і відслужив Святу Літургію в співслужінні о. Володимира Пустельника (декана Судововишнянського), о. Антона Котила (адміністратора парафії) та священиків Судововишнянського, Мостиського деканатів.
Церква Святого Йосафата та дзвіниця с. Шишеровичі.
Пам’ятки архітектури місцевого значення, 1913 р. Перші письмові згадки про старішу місцеву дерев’яну церкву, збудовану громадою, датовані 1799 (1808) роком. У 1909 році громада перевезла до села куплений розібраний дерев’яний храм з м. Судова Вишня, який простояв там з XVII ст. і, ймовірно, мав стінопис. У 1913 р. постала в Шишеровичах існуюча церква. За словами очевидців, в тут зберігся фрагмент старовинної ікони ГНІХ з іконостасу розібраного храму. До 1946 р. церква Св. Йосафата була дочірньою церквою парохії Св. Апостола Івана Богослова села Мокряни Малі. Після війни та ліквідації греко-католицької церкви у 1946 році релігійна громада села змушена була перейти до Російської Православної Церкви. У 1956–1989 роках церква не функціонувала та була у занедбаному стані.
Видатні постаті
Іван Вишенський (1545/1550-1621). Відомий український письменник-полеміст, релігійний та політичний діяч кінця XVI – початку XVII ст. Народився у м. Судова Вишня в убогій міщанській родині. Він виступав проти переходу українців від православного до греко-католицького обряду. У молодому віці став ченцем Афонського монастиря у Греції, що у той час був центром православного чернецтва на східноєвропейському просторі. Звідси надсилав в Україну послання, в яких виступав проти окатоличення і полонізації українського народу. Іван Вишенський написав 16 літературних творів, у яких виступав проти Берестейської унії 1596 року, критикував тодішній церковний і світський лад, показував життя простих людей. Називав себе «Іван монах з Вишні, странник речений Вишенським». Під кінець життя наказав себе замурувати в кам’яній печері, де усамітнився в молитві. Помер на горі Афон у 1621 році. Життям і творчістю Івана Вишенського, а відтак і Судовою Вишнею, цікавився відомий український громадсько-політичний та культурний діяч Іван Франко, який написав поему «Іван Вишенський» та 6 наукових праць, присвячених полемісту. У 1979 році у м. Судова Вишня було встановлено пам’ятник Івану Вишенському, який сьогодні є об’єктом культурної спадщини монументального мистецтва місцевого значення. З нагоди цієї події до міста приїздив український письменник Олесь Гончар. У 2016 році Священний Синод Української Православної Церкви канонізував Івана Вишенського у лику преподобного.
Богдан-Ігор Антонич (1909-1937).
Український поет, перекладач, літературознавець. Народився 5 жовтня 1909 р. у с. Новиця на Лемківщині (тепер – Малопольське воєводство Республіки Польща) у сім’ї греко-католицького священика. Справжнє прізвище батька – Кіт. Із середини 1920-х років батьки Богдана-Ігоря Антонича жили в с. Бортятин, де о. Василь (батько Богдана-Ігоря) був місцевим парохом. Богдан-Ігор Антонич часто приїжджав сюди, тут написав низку своїх творів. Навчався на філософському факультеті Львівського університету. Найвидатнішими творами і збірками поезій є «Привітання життя», «Велика гармонія», «Три перстені» та інші. Помер 6 липня 1937 р. на 28-му році життя у м. Львів через хворобу. Похований на Янівському цвинтарі у м. Львів. У Львові є пам’ятник по вул.Городоцька і меморіальна таблиця на будинку по вул.Городоцька, 50. У с. Бортятин функціонує музей-садиба родини Антоничів, який є філією Львівського музею історії релігії (пам’ятка історії місцевого значення). 2019 рік було проголошено роком Богдана-Ігоря Антонича.
Тадей Дмитрасевич (1906-1976).
Український громадський діяч, публіцист, вчитель, історик, краєзнавець, археолог, художник і поет. Народився у 1906 році у с. Дмитровичі (Судововишнянська ТГ) у вчительській сім’ї. Тадей Дмитрасевич навчався у Перемишльській гімназії та Львівському університеті. Працював вчителем і директором Дмитровицької школи, а згодом вчителював у Судовій Вишні. Був поліглотом (знав 8 мов). У 1972 році заснував історико-краєзнавчий музей міста Судова Вишня. Він написав близько 50-ти ікон, виставка яких відбулася у 1990 році у Львові. У 2012 році встановлено художньо-меморіальну таблицю Тадею Дмитрасевичу на будівлі Народного дому м. Судова Вишня. У 2016 р. видано 4 томи його праць та спогадів про нього. Опорному закладу Судововишнянський НВК присвоєно ім’я Тадея Дмитрасевича.
Владика Степан Чміль (1914-1978).
Вчитель папи римського Франциска І. Народився 20 жовтня 1914 року у Судовій Вишні у сім'ї хліборобів та ревних християн Степана та Юлії Шидловської. Початкову освіту Степан Чміль отримав у рідному місті. У 1925 р. розпочав навчатися в українській гімназії у Перемишлі. У 1932 р. виїхав до Італії. У 1935 р. Степан Чміль став першим українським духовним сином отців Салезіан у східному обряді, а 14 жовтня 1945 р. - висвячений на священика. Був ректором Української малої семінарії. Однак стан здоров'я не дозволив йому виконувати функції ректора. О. Степан потрапив до лікарні та був прооперований на жовчний міхур. У грудні 1976 р. патріарх Йосиф нагородив о. Степана Чміля титулом патріаршого архимандрита з правом носити митру і жезл. У квітні 1977 р. у містечку Маріно біля Риму відбулася таємна єпископська хіротонія. Про те, що о. Степан Чміль був єпископом, вірні дізналися лише під час його похорону. Помер єпископ 22 січня 1978 р. Цікаво, що він передбачив свою смерть, бо сходячи вниз з кімнати до каплиці, він віддав ключі одному із семінаристів і сказав: “Я вже більше їх не потребуватиму. Це буде моя остання літургія.” Після служби Божої йому стало погано, а незабаром він помер у своїй кімнаті. У 2014 р. у Судовій Вишні було урочисто відзначено 100-річчя від дня народження владики Степана Чміля за участі папського нунція в Україні Томаса Е. Галліксона, єпископів, священиків, чиновників. Тоді ж посвячено меморіальні дошки владики на фасадах обох церков.
Ісидор Іван Патрило (1919-2008).
Український релігійний діяч, протоархімандрит Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ). Народився 30 листопада 1919 р. у Судовій Вишні в сім’ї Петра Патрила та і Варвари Степаняк. При хрещенні у церкві Святої Трійці отримав ім’я Іван. Навчався у місцевій школі, з 1929 р. – у приватній василіанській гімназії у Бучачі на Тернопільщині, згодом у Крехові (де 1935 р. склав перші монаші обіти), Лаврові, Добромилі та Кристонополі (Червонограді). З 1940-х років о. Ісидор навчався і працював за кордоном (Прага, Німеччина, Польща, Англія, Аргентина, Рим (тут у 1953 р. захистив докторську дисертацію з богослов’я). Був генеральним економом і прокуратором ЧСВВ у Римі. Протягом 1976-1996 рр. був протоархімандритом ЧСВВ (2 терміни). У 2006 р. на постійно переїхав до Львова. Помер 27 жовтня 2008 р., похований у Крехові. У 2019 р. у Судовій Вишні, Львові та Крехові відбулися урочистості з нагоди 100-річчя від дня народження о. Ісидора Патрила за участі єпископа, отців-василіан, духовенства тощо. На фасадах обох церков Судової Вишні освячено меморіальні таблиці о. Ісидора.