Фото без опису

Як часто, йдучи додому з роботи чи просто прогулюючись містом, ми зустрічаємо на вулицях, узбіччях парків чи скверів галасливих жіночок- продавчинь, які пропонують свою продукцію часто порівняно недорогу , особливо молочну продукцію. Одного дня цей стихійний ринок зявляється; іншого він зникає .

Найчастіше місця стихійної торгівлі виникають у місцях масового перебування людей: зупинкові комплекси, вокзали, автомобільні шляхи. Нерідко торгівля ведеться з землі. Слід чітко для себе усвідомити , що приватні особи, які реалізують продукцію, не проходять медичних обстежень, і можуть бути носіями небезпечних інфекційних захворювань, таких як туберкульоз, сальмонельоз, дизентерія та інші. При відсутності документів неможливо встановити виробника продукції, умови зберігання і транспортування продукції, термін її придатності до споживання. Часто у місцях стихійної торгівлі реалізують контрабандну або виготовлену у підпільних цехах продукцію, яка представляє високий ризик для здоров`я людей.

Чим же небезпечні продукти зі стихійних ринків:

  1. Якість продуктів ніхто не перевіряє.
  2. Харчі продаються прямо з землі , де  «кишить» збудниками хвороб. Придбавши такий продукт, можна захворіти на інфекційні кишкові захворювання.
  3. На стихійних ринках немає торгових місць, що є  порушенням санітарно- гігієнічних вимог  при торгівлі..
  4. Продавці на стихійних ринках не отримують жодних дозволів від адміністрації та інших служб, можуть бути носіями інфекційних захворювань в т.ч. туберкульозу.
  5.  В разі отруєння продуктами з такого базару потерпілому не буде на  кого пред’явити позов до суду.

Як відомо, законодавством України продаж харчових продуктів дозволяється здійснювати тільки через стаціонарні підприємства торгівлі та через дрібнороздрібну торговельну мережу.

Розміщення даних об’єктів та введення їх в експлуатацію погоджується з відповідними контролюючими організаціями. Харчові продукти і продовольча сировина, які надходять у торговельну мережу, супроводжуються документами, що засвідчують їх якість та безпеку. Відповідальність за дотриманням умов зберігання та реалізації продуктів несуть керівники торгових підприємств.

 Однак  не все так просто у цьому питанні .

Стихійна торгівля — це не тільки продаж своєї продукції, часто  це намагання  банально вижити, це також своєрідний звязок міста з довколишніми селами. Зазвичай люди, які їдуть до великих міст продавати власні продукти, які походять із прилеглих сіл і малих містечок. Вони живуть у будинках із територією, на якій можуть вирощувати городину або завести корову. Ці люди, переважно жінки, приїжджають у міста, щоб продати надлишкові продукти господарства.

У містах, за браку площ для продажу власних овочів чи фруктів і нестачі вільного часу, люди часто вибирають купувати «домашні» продукти. Часто у вуличних продавців і продавчинь купують товари ті, хто самі раніше вирощували овочі чи жили на селі й харчувалися «домашнім».

В українських містах органи влади та спеціальні контролюючі органи регулярно проводять боротьбу зі стихійною торгівлею , штрафують людей із картонними коробками чи малими килимками.

Однак стихійна торгівля не зникає з вулиць українських міст навіть під час пандемії COVID-19. Чому ж вулична торгівля може бути навіть позитивним явищем для міста ?

Так , дійсно продаж на вулиці є суцільним злом, з яким потрібно боротися і викорінити. Серед загроз вуличної торгівлі противники називають втрату податків, антисанітарію і забруднення міста.

«Єдине законне місце для торгівлі харчовими продуктами, крім магазинів, — це ринок. Саме там знаходиться державна лабораторія ветсанекспертизи», де попередньо перед торгівлею  проводиться відповідний контроль . Неприпустимо перетворювати центр нашого міста та інші території в суцільний ринок антисанітарії та безладу. Продукти мають продаватися на спеціально обладнаних ринках, на яких встановлене холодильне обладнання і проводиться контроль якості продукції. Такі місця є — це спеціально облаштовані продовольчі ринки, на яких працюють усі відповідні служби, які перевіряють продукцію, починаючи з  молока ,м’яса та риби, а закінчуючи крупами та фруктами. Це і є гарантією придбання якісної і безпечної продукції для споживача».

Однак є і позитив від функціонування стихійних ринків.

Сучасні альтернативні підходи до управління містом розглядають неформальну торгівлю як невід’ємну частину міського життя. Адже вуличні ринки сприяють економічному, соціальному та культурному життю міст і містечок. Згідно з таким альтернативним підходом, варто дозволити вуличним торговцям реалізовувати свої економічні права, які чітко визначені у Загальній декларації прав людини. Повністю заборонити стихійну торгівлю означало би забрати у деяких людей можливість утримувати себе. Щодо податків і відповідальності, вуличні торговці несуть інші види витрат, ніж зареєстровані підприємці, часто це конфіскація товару, штрафи та навіть вимушені хабарі.

 Що ж необхідно зробити щоб і забезпечити безпеку продовольчих товарів і максимально посприяти  власникам продавати свою продукцію ?

 В окремих  містах  вже зараз застосовують різноманітні прийоми для цього.

Наприклад, окремих містах проходять численні та регулярні сільськогосподарські ярмарки, створюють соціальні ринки, де комунальним коштом облаштують прилавки. На таких ринках за помірну ціну людина може викупити місце, а якість товарів перевіряють у лабораторії. Та й на традиційних ринках завжди знайдуться вільні місця для продажу власної продукції , а не лише для  перекупників  чи постійних клієнтів. Було б бажання…

На жаль, стихійну торгівлю не так легко подолати. Це можливо тільки тоді, коли самі мешканці зрозуміють, що продукція, яка не пройшла спеціальної перевірки є дуже небезпечна для їх життя.
Ніхто не проти, щоби в місто приїжджали та торгували сільськогосподарською продукцією. Численні споживачі готові купляти, куштувати плоди праці людей, але виключно у місцях визначених для цього владою міст і містечок. Неприпустимо перетворювати наші міста та інші території (заводський мікрорайон, територія лікарні та інші) в суцільний ринок антисанітарії та безладу.