ПЕТРІВСЬКИЙ Ігор Андрійович

Петрівський Ігор Андрійович - Герой України, який народився 18 жовтня 1992 року в містечку Судова Вишня. Тут і проживав більшість свого життя.

Здобув середню освіту у місцевій школі та вступив у Львівську філію Київського національного університету культури і мистецтв. Паралельно був гітаристом та одним із вокалістів музичного гурту «Драйвові хлопці», в якому працював понад 10 років.

До повномасштабного вторгнення Ігор жив звичне життя. Займався музикою, забезпечував сімʼю, був хорошим другом, чуйним батьком, сином, чоловіком, братом.

Проте 7 липня 2023 року війна внесла корективи в його життя, як і в більшість життів молодих хлопців.

Попавши під мобілізацію, Ігор почав проходити військову підготовку. За декілька тижнів він став матросом, стрільцем-снайпером, штурмовиком у 35 десантно-штурмовій бригаді.

Звучить наче щось неймовірне. Не може ж людина, яка жодного разу не тримала в руках зброю, мати одразу стільки титулів?

Так от, може. З перших днів воєнної підготовки, Ігор демонстрував гарні результати.

З 10 пострілів, всі 10 потрапляли у ціль. Він проявляв цікавість до стратегій та воєнних тактик.

Розповідаючи свої успіхи батькам, він наголошував, що «якби не війна, мені дуже навіть подобалося б бути військовим і займатися цією справою».

Зважаючи на свої вміння та результати, Ігор обрав десантно-штурмові війська.

Наприкінці серпня він опинився на самому нулі - селище Новомайорське Донецької області.

Ця точка була окупована ще з 2014 року, ніхто не міг її відвоювати, зважаючи на незручний горбистий ландшафт, який був максимально невигідним для наших військових.

10 вересня 2023 року, опинившись в самому пеклі подій, Ігорю та 4-м його побратимам вдалося прорватися. Вони взяли висоту, яку не міг взяти ніхто з їх попередників. Закріпившись там на певний час, їхня пʼятірка попала в оточнення ворожих військ, в результаті чого, Ігор та ще троє його побратимів героїчно загинули, ще один військовий отримав важкі поранення.

Пошуки тіла Ігоря зайняли чимало часу. 5 місяців Герой вважався безвісти зниклим. Сімʼя шукала будь-яку зачіпку, аби зрозуміти що і як відбулося.

Після пʼяти місяців пошуків між живими і мертвими, збулися найгірші припущення - Ігор загинув.

20 березня 2024 року батьки отримали 99% співпадіння по ДНК та, приїхавши до столичного моргу, упізнали Ігоря.

День перед похороном Ігоря, його батькові надійшов дзвінок від побратима, який вижив у бою 10 вересня. Варто почитати цей діалог, щоб глибше зрозуміти Ігореву історію і його відданість справі:

«- Я чув Ви завтра хороните сина Ігоря?

- Так. Знайшли його. А Ви хто?

- Я той, хто був з ним до останніх секунд його життя. Ви знаєте хто Ваш син? Він - ГЕРОЙ.

- Ну звісно, ви всі герої, зважаючи який шлях ви пройшли.

- Ні. Ви мене не зрозуміли. Ваш Ігор - справжній Герой України. У всі численні бої він йшов перший, не боявся зовсім нічого. Де бояться йти всі, він іде не вагаючить. Він вів за собою людей, люди бачили його відвагу, мужність і починали вірити в власні сили.

Перед тим ніж загинути він розбив колону орків, знищив одиницю техніки і, пожертвувавши собою, він допоміг закріпитися нашим хлопцям.