Фото без опису

Під час війни вже були зафіксовані випадки, коли людина усвідомлювала небезпечність своїх вчинків і передбачала їх шкідливі наслідки, але, перебуваючи під впливом безумовно переважаючої сили примусу, була позбавлена можливості керувати своїми вчинками і поставлена в необхідність чинити саме так, а не інакше. Тому виникає питання: якщо людина поставлена внаслідок насильства (примусу) в неподолану необхідність заподіяти шкоду і ця необхідність була створена іншою людиною, подолати яку було неможливо, то чи відповідає вона за заподіяну шкоду?

Розділ VIII Кримінального кодексу України (далі – КК України) визначає обставини, що виключають кримінальну протиправність діяння. Тобто якщо особа під впливом цих обставин вчинить дію чи бездіяльність, яка містить ознаки кримінального правопорушення, вона не буде притягнута до кримінальної відповідальності, оскільки ці дії спрямовані на захист інтересів громадян, суспільства та держави, і тому вони визнаються суспільно корисними або суспільно прийнятними і не є протиправними.

Однією з таких обставин є вчинення кримінально протиправного діяння під впливом фізичного або психічного примусу, що визначено статтею 40 КК України.

Фізичний примус - це застосування до особи фізичного насильства з метою примусити її вчинити певні протиправні дії або не вчиняти певні дій, які особа повинна була б вчинити (бездіяльність) всупереч її волі.

Є два види фізичного примусу:

  • такий, що позбавляє особу, до якої застосовується, фізичної можливості вчинити на власний розсуд (наприклад, зв’язування, позбавлення волі, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості тощо);
  • спрямований на те, щоб психологічно зламати особу та змусити її вчинити протиправне діяння (наприклад, мордування, катування тощо).

Психічний примус - вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч власній волі вчинити або утриматись від вчинення певних протиправних дій.

Наприклад:

  • погроза вчинення стосовно особи фізичного насильства;
  • застосування або погроза застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб;
  • знищення або погроза знищення майна, що належить особі, його рідним або близьким;
  • погроза розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці.

Відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у випадках застосування психічного примусу вирішується за правилами крайньої необхідності (стаття 39 КК України), а психічний примус у даному разі є обставиною, що виражає небезпеку.

Наприклад, не є кримінально протиправним діянням надання доступу до каси касиром, якому погрожує вбивством озброєний грабіжник. Однак, за вчинення крадіжки у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем сім’ї, наприклад, відсутністю харчів, доведеться понести кримінальну відповідальність.

Підлягає кримінальній відповідальності особа, яка, перебуваючи під впливом фізичного чи психічного примусу, зберігала можливість керувати своїми діями, при цьому не перебуваючи в стані крайньої необхідності

У разі якщо особа визнається винною у вчиненні кримінального правопорушення, застосування щодо неї фізичного чи психічного примусу з метою змусити її вчинити це кримінальне правопорушення є обставиною, що пом’якшує відповідальність (пункт 6 частини першої статті 66 КК України).

Нормативно-правові акти окупаційних сил та окупаційних адміністрацій російської федерації є нікчемними, не створюють жодних правових наслідків, і нікчемність цих актів не підлягає оскарженню та не може бути скасована. Згідно з Конституцією України, наша держава є правовою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на російську федерацію як на державу-окупанта, відповідно до норм і принципів міжнародного права.